Непередбачувані події змінюють хід історії — неочікувано і кардинально. Вони звуться «чорними лебедями». Чорними, бо ламають ілюзію знання та передбачуваності усього на світі. Ці пташки не оминули і журналістику.
Історія здається стрункою і послідовною. Фахівці зі створення причинно-наслідкових зв’язків заднім числом можуть передбачити ледве не усе: цунамі, терористичні акти, війни — все ж насправді було очікувано… Ні, не було. І пояснити їх сьогодні складно, якщо взагалі можливо, бо історія дуже вибіркова. Людське око не бачить усього: ми знаємо тільки деякі факти і ніколи не дізнаємося те, що вирішили зробити для нас таємницею.
«Чорні лебеді», рідкісні птахи, випадають із загальної картини, ламають стереотипи (що всі лебеді білі, наприклад). Вони трапляються не часто, але змінюють плин історії. Теорію чорних лебедів ввів Нассім Талеб — доктор філософії, в минулому фінансовий аналітик, людина, яка знається на прогнозах та ризиках.
Журналістику ці пташки теж не облетіли. Ви, напевно, знайдете їм пояснення на просторах інтернету або у книгах. Та давайте пам’ятати про те, що нам розповідає Талеб: історія не знає усього, пояснення будуються лише на відомому і не враховують невідоме.
Яких чорних лебедів пам’ятає історія журналістики?
ІНТЕРНЕТ: Google та соцмережі
Школи журналістики ніколи не винайшли б Google. Видавці та керівники новин ніколи не могли передбачити потужність та розмах цієї пошукової системи. Докорінні зміни в журналістиці прилетіли від «айтішників», про розробки яких журналісти не мали й гадки. Тому Google став чорним лебедем, який знищив стару економічну модель журналістики і змусив вибудовувати нову, шукати інші джерела прибутку та способи дістатися до своєї аудиторії.
Проте засновники Google — Ларрі Пейдж та Сергій Брін — не прагнули змінити журналістику. Їм була важлива інформація та вміст, які мали б цінність для споживача. І вони винайшли «нейтральну» пошукову систему, яка фатально вплинула на журналістику.
Соцмережі дали слово кожній людині посприяли його свободі — ще ніколи в історії не було так легко висловитися на широкий загал. Вони також уможливили соціальну взаємодію: журналісти тепер можуть вести розмови зі своєю аудиторією. Традиційне одностороннє спілкування перетворилося на двостороннє.
Проте, соцмережі створили нову проблему: новин стало забагато. Аудиторія не завжди може і, найстрашніше, не завжди хоче зрозуміти, що з того, що вони бачать та читають у соціальних мережах, правда. Якій новинній організації довіряти? Старші люди продовжують довіряти великим інформаційним агентствам, яким довіряли завжди. А що робити молодшому поколінню? Вони не мають такого досвіду і їм легко загубитися серед фейкових новин — вважає Оскар Мішель, магістр журналістики університету Дубліна.
РЕВОЛЮЦІЇ: Україна та США
Боротьба за владу призводила до політичної поляризації преси. У США в 1780-х роках, під час війни за незалежність, публікації розділились на «за» та «проти» федерації. Війна започаткувала епоху партійної преси, коли лояльність до політичних партій домінувала у виборі редакційного змісту. Однією з причин була вартість. Підписка та реклама не повністю покривали витрати на друк, а політичні партії фінансово підтримували видання, які були на їхньому боці. Газети почали друкувати партійну пропаганду та повідомлення навіть публічно нападаючи на політичних лідерів, таких як Джордж Вашингтон. Попри антагонізм (авт. примітка – форма протиріччя, нетерпимість до протилежних поглядів) преси, Вашингтон та кілька інших засновників вважали, що свобода преси важлива для створення поінформованого електорату. До кінця Громадянської війни все більше журналістів і газет прагнули відповідати професійним стандартам точності та неупередженості. Свобода преси закладена в Біллі про права 1791 року.
Тенденція до поляризації та нетерпимості повернулась з приходом до влади Дональда Трампа (2017-2021). За передвиборчих кампаній 2016 та 2020 років більшість американських медіасвітил втратили рівновагу на важелях висвітлення думок. Поляризували суспільство не лише пропагандистські протрампівські ЗМІ, а й світові медіа.
В Україні журналістика була і частково є політично заангажованою. Проте революційні події 2000-х років суттєво посприяли становленню неупередженої журналістики. Майдани 2004 та 2014 стали масштабними чорними лебедями для української журналістики, однак, позитивними. За Помаранчевої революції таким медіагігантам, як «1+1» цілим колективом доводилося публічно вибачатися перед усією країною за те, що вони однобічно висвітлювали передвиборчу компанію 2004 року. Підтримуючи кандидатуру Януковича, власники телеканалів отримували дивіденди*. У 2013-14 переважна більшість працівників телеканалів теж боялися псувати відносини з владою, яка вимагала антимайданної позиції. Лише у 20-х числах лютого медіа відмовилися від лояльності до влади та висвітлили всі найжорстокіші події Революції гідності.
ПАНДЕМІЯ Covid-19
Відмова від друкованих видань і перехід в діджитал середовище, скорочення штатів, перехід на дистанційну роботу — це ті зміни, які зміни принесла пандемія Covid-19. Вона стала справжнім чорним лебедем не тільки для журналістів, але й усього світу.
Віддалена робота набула поширення внаслідок кризи COVID-19 і реорганізувала роботу редакцій. Багато інформаційних організацій, ймовірно, продовжать працювати віддалено навіть після кризи. Поширення набувають й гібридні редакції, коли деякі співробітники працюють в офісі, деякі — вдома, а хтось — у дорозі. Швидше за все, такий формат роботи редакцій залишиться і після кризи.
Журналісти адаптувалися та звикли збирати інформацію по-новому: проводити бесіди в Zoom, більше спілкуватися з людьми через повідомлення та телефоном — пише Анахад О’Коннор, кореспондент New York Times. Це заощаджує час на проведення особистих зустрічей. Тепер можна поспілкуватися з будь-ким з будь-якої точки світу і це більше не є чимось незвичайним. Проте пандемія обмежила живе спілкування, що також є важливим в роботі журналістів.
Під час пандемії багато видань скоротили штати або взагалі закрилися. Видання вчилися обходитися без кореспондентів та фрілансерів. Перед тими, хто витримали удар пандемії, постало питання: Скількох журналістів буде під силу оплатити за нової реальності?
Однак, для ряду видавців пандемія Covid-19 допомогла збільшити кількість підписок. Знизивши прибутки від реклами, видавці почали приділяти більше уваги читачам. Вони пояснюють своїй аудиторії, чому за їхню журналістику потрібно платити і збільшують кількість підписок. Така модель прибутків є найбільш вдалою для ЗМІ, які прагнуть незалежності і поширення практики підписок є позитивною тенденцією.
Авторки матеріалу: Олександра Корж та Анна Гриценко.
