DONBAS FRONTLINER — медіа, яке має стати майданчиком для діалогу

Війна вже стала частиною нашої буденності, але все ще багато хто не знає, що саме приховується за бронежилетами військових, очима місцевих і незворушними обличчями влади. DONBAS FRONTLINER проєкт, заснований Андрієм Дубчаком фотографом, відеографом, стрімером, кореспондентом, журналістом, експертом ІТ, експертом в SEO і соцмережах. Що очікувати від нового медіа? Які особливості та тонкощі його роботи важливо знати? А також про важливість та актуальність проєкту нам розповів його засновник.

Початкова ідея виникла досить давно. Це був десь 2015 рік. Вона була досить банальною: потрібно бути там, де щось відбувається, у цьому випадку це війна. Це необхідно висвітлювати. Важливо мати канали та засоби передачі інформації широкій аудиторії. Після виникнення ідеї я вніс багато правок, практичної роботи і навіть тестував частину проєкту в польових умовах. Торік закінчив курси з функціонування медіа, доробив проєкт і почав шукати гранти у різних організаціях, пропонуючи їм вже цілісну ідею.

Мене підтримав Міжнародний фонд Відродження ініціативою спільнокошту. Це дуже важливо, бо проєкт отримає підтримку не тільки фонду, а й людей. Як виявилось, майже половина грантодавців — журналісти. Це означає, що вони розуміють необхідність і актуальність проєкту.

Зараз у нас є багато журналістів, які в більшості випадків створюють плановий редакційний контент, який іноді їм самим нецікавий. Проте вони дотримуються стандартів журналістики. А з іншої сторони у нас є популярні блогери, які цікаво розповідають про все, що побачили, і діляться власними думками емоційно і виразно, але не дотримуються журналістських стандартів.

 

«DONBAS FRONTLINER — це новий вид інтерактивного медіа, який має стати чимось середнім між блогерством і журналістикою. Це будуть короткі цікаві виразні форми, багато візуалізаціїй, інтерактиву, але з дотриманням стандартів журналістики міжнародного класу». 

 

Цільова аудиторія проєкту дуже широка. По-перше, це активна частина суспільства небайдужа до подій на сході України. По-друге, це ЗМІ. Також люди, які відповідають за регіон або за те, що відбувається, тобто влада. Це українські та закордонні інституції, які займаються проблемою конфлікту.

Формат, команда та інновації

Особливість цього медіа інтерактивність. У цей момент ми маємо конфлікт. Для його розв’язання потрібен діалог. DONBAS FRONTLINER має стати одним з прямих діалогових майданчиків між місцевими мешканцями та владою, між сходом, центром і заходом України. Цікавим це буде і для закордонних англомовних читачів. Ми приїжджаємо в якесь місце, знаходимо проблему і разом з учасниками конфлікту намагаємось його вирішити.

Ще однією перевагою проєкту  є використання фотоматеріалів. Я фотограф і вмію дуже коротко розповідати про емоції та стани людей, які знаходяться там. Це особливо важливо, коли ми говоримо з інтернаціональною аудиторією. Люди сприймають інформацію з інших регіонів світу більше по фотографіях, тому для іноземців ми створюватимемо короткі відео та серії фотографій з описами.

Світлина, яка виграла у міжнародному конкурсі репортерської фотографії LifePressPhoto. Ветерани АТО під час маршу «Ні капітуляції!» на Покрови та День Захисника України. У марші взяло участь близько 12 тисяч осіб. Київ, 14 жовтня 2019 року.

 

DONBAS FRONTLINER працюватиме у різних форматах. Під час довготривалих виїздів ми плануємо робити велику кількість матеріалів  короткі пости із різних суміжних місць про стан регіону та про те, що відбувається. Крім того, матеріали, зібрані під час поїздок, можна буде використовувати й надалі, для текстів (українських та англійських), історій чи навіть фільмів.

Це своєрідне створення архіву реальності. Але щоб його творити, звісно потрібна фізична присутність у місці подій. Щодо частоти постів, здебільшого це будуть короткі форми, які через певні проміжки часу будуть об’єднані у великі матеріали. Початковий варіант буде публікуватись українською мовою. Крім того, вже є багато охочих перекладачів, які готові перекладати контент і робити його доступним для ширших аудиторій.

На даному етапі проєкт не розрахований на YouTube та телеканали, тому що на виконання таких матеріалів йде дуже багато часу і ресурсів. Наразі ми націлені на створення матеріалів для сайту та соцмереж.

Важливим напрямком діяльності медіа стане і дослідження соціальних настроїв населення регіонів України. Для цього є попередня домовленість з Social Transformation Group. Вони будуть формувати питання, з яких складатиметься опитування для мешканців різних регіонів та різних вікових груп. За зрізами цих опитувань можна буде робити висновки щодо стану і динаміки соціальних настроїв регіону. До дослідження увійдуть потенційно “вибухонебезпечні” регіони. Це допоможе виявити зміни та проблеми серед населення на початкових етапах їх виникнення, тому що хто поінформований, той озброєний.

Ідея полягає в тому, щоб працювати комплексно: робити соціологічні дослідження регіону протягом певного часу та знайомитись з людьми. А вже по завершенню публікувати лонгрід, який включатиме фотографії, відео, текст і даватиме повну картину подій у тому регіоні.

 

«Я роблю це тому, що я можу і вмію це робити. Основний меседж проєкту – робіть зараз, не чекайте. Якщо сподіватись на те, що хтось і щось зробить, то можна або довго чекати, або не дочекатись зовсім. Як би складно це не було, беріть і робіть!» 

 

Планую, що над проєктом працюватиме дві людини, але не виключаю, що підключатимемо додатково третього журналіста чи журналістку під час відряджень. Є ідея залучати студентів, які зацікавляться цим проєктом. Вони можуть допомогати у дослідженні настроїв населення різних регіонів. Це новий погляд на ситуацію в Україні, на війну, від людини, яка ще не звикла бачити все це на власні очі. У будь-якому разі над проєктом працюватиме команда.

Також у планах допомагати українським і закордонним репортерам, які хочуть висвітлювати війну та потрапити на лінію фронту. Це важко та дорого, потрібно знати специфіку регіону, мати контакти, але з усім цим ми зможемо допомогти.

Бекграунд проєкту

З жахіттями та смертю мені довелось познайомитись ще до війни. Я став першим стрімером Майдану через те, що маю технічний бекграунд. Потім я стрімив основні події усієї Революції Гідності, був на Банковій під час її штурму, перший штурм Майдану, другий штурм Майдану… 18, 19, 20 лютого 2014 року. На моїх очах вмирали люди, а я знімав це.

Пізніше я потрапив на анексію Криму з перших днів. З практики я вже чітко усвідомлював усю небезпеку, на яку я себе наражаю, коли їду на лінію фронту. За якийсь час після тривалої підготовки та розв’язання інших питань я потрапив на фронт. Це був кінець 2015 початок 2016 року. Було страшенно цікаво, але водночас жахливо і незрозуміло. А вже опісля я регулярно їздив на передову. У порівнянні з першими поїздками в АТО, зараз багато чого змінилось. Тепер є напрацьований скелет досвіду, емоційна стійкість. І якщо над головою свистять кулі, то і до цього ставишся трішки по-філософськи.

 

«Вчишся не боятись або ж ховати страх туди, звідки можеш дістати його пізніше, проговорити та пролікувати, бо конкретно в той момент часу страх може заважати життю».


Одна з найстрашніших ситуацій сталась зі мною під час
репортажу у морської піхоти у березні 2018 року. Запрошення надійшло від голови генштабу, щоб показати як воюють і живуть морпіхи на передовій один тиждень у Широкино, другий у Водяному. Мені дали повний доступ до всього, ніхто нічого не ховав. Я просто ходив і робив, що хочу. Звісно я мав людей, які мене супроводжували, але це було задля безпеки, а не для того, аби щось приховати.

 


Під час поїздки на дальні позиції випала нагода подивитись окопи, хоча спершу командир взводу був проти цього. Було два шляхи до окопів:
один болотистий, а другий по верху лісосмуги. Пішли лісосмугою, але, проходячи її, почули, що над головою свистять кулі. Настільки близько, що я відчував від вітер.

У цей момент я знімав відео і це дозволило мені розфокусувати увагу від усвідомлення того, що я тільки-но не загинув. А пізніше виявилось, що для того, щоб зробити той постріл по мені, ворожий снайпер вийшов з окопу в поле і став у повний зріст і так зробив постріл. До того я потрапляв під обстріли. Але це було або у темряві, або з кимось. Був ще випадок у Попасній у 2017 році, коли я лежав у темряві, розуміючи, що мене бачать у тепловізор, а над головою гуділи кулі. Було добре чути їх вихід і характерний звук руху у повітрі. Але випадок у Широкино запам’ятався чомусь найбільше.

Зазвичай усі виїзди здійснюються з напарником, хоча були й самостійні поїздки. У кожного з варіантів є свої переваги та недоліки. Коли ти маєш партнера, то це легше, бо є з ким поговорити, придумати щось разом і створити більше контенту. Але є і недолік: коли двоє людей групою потрапляють у закритий колектив військових, то складніше знайти з ними зв’язок. А коли ти один, то знайти контакт простіше, бо в будь-якому разі тобі потрібно з ними спілкуватись, а вони починають чимось розважати тебе і розповідати свої історії. 

Як можна підтримати проєкт? 

Перш за все проєкт можна підтримати фінансово за допомогою спільнокошту або інформаційно поширити інформацію, розповісти друзям, колегам тощо. Підтримка людей дуже важлива. Ми очікуємо будь-якої допомоги. Дуже важливим є фідбек читачів, що саме їм хотілось би побачити, про що дізнатись і які проблеми вирішити. Слідкувати за новинами можна через Instagram, Facebook та на сайті Donbas Frontliner – reporter media project – Andriy Dubchak (andriy-dubchak.com.ua.

 


[mistape]

Читати також

error: Копіювати не треба :)