Ви втомлюєтеся на роботі, вас не цікавлять теми матеріалів і дратують коментарі людей? Час від часу здається, що ваші сюжети, матеріали або рубрики могли б бути кращим? Усе це може свідчити про професійне вигорання. Що це взагалі таке? Як з ним справлялися журналіст(к)и і що радить психологиня?
Термін «вигорання» ще в 1974 році дослідив американський психіатр Герберт Фрейденбергер, який тоді працював у клініці для наркозалежних людей і терапевтичних спільнот. Він визначає це як стан психічного та фізичного виснаження, що виникло від професійної діяльності людини.
«Емоційне вигорання характеризується емоційним виснаженням, знеціненням своїх результатів і прагненням відсторонитися від усього, що пов’язане з роботою. Емоційне вигорання особливо поширене серед тих, хто працює у професіях, які пов’язані зі взаємодією з людьми. Під час цього стану ви можете відчувати хронічні втому та пригніченість, раптово схуднути або набрати вагу, почати вживати у великій кількості цукор, кофеїн, тютюн, алкоголь або й медичні препарати. Емоційне вигорання відобразиться й на роботі, бо ви зіткнетеся зі зниженням працездатності. Зацікавленість до нових проєктів зникне, натомість з’явиться небажання розвиватися. Під час роботи вам важко буде сконцентруватися на завданнях і запам’ятовуванні нової інформації», — пояснює психологиня Ольга Іванова.
У стані емоційного вигорання найважливіше — почути самого себе. Дайте собі відповідь на питання «Як я себе почуваю?». Під час вигорання буває відчуття безпорадності, самотності, а ще самооцінка може падати, а рівень тривоги підвищуватися.
Що призводить до емоційного вигорання? Пояснює психологиня
Сходинка 1. Спочатку у вас етап закоханості в роботу. Ви приділяєте їй практично всі свої енергію та час, мало спите й недостатньо відпочиваєте. Це період надмірного ентузіазму й активності.
Сходинка 2. Якщо не відновити баланс роботи та відпочинку, то настає виснаження, відчуття втоми, апатія, іноді безсоння. Ви втрачаєте інтерес до роботи, перерви та запізнення стають дедалі довшими, ставлення до роботи байдужим, а незадоволеність дедалі вищою.
Сходинка 3. Депресивний або агресивний стан. В одному випадку це коктейль почуття провини, зниження самооцінки, апатії та зміни настрою. В іншому — конфліктність і звинувачення інших.
Сходинка 4. Тут ви натрапляєте на зниження концентрації, уяви, ефективності загалом, а ще починаєте уникати спілкування з людьми поза роботою. А в результаті з’являється безсоння, болить голова, спина, тиск…
Сходинка 5. А у фіналі — це вже відчуття безвиході, втрата сенсу життя й екзистенційний розпач. Спойлер: усе можна виправити і наприкінці тексту ми даємо поради.
Коли професійне вигорання застало журналістів і журналісток…
Журналістка Оля Веркалець пізнала емоційне вигорання після одного місяця активної роботи. Нові ідеї для матеріалів, нотування коментарів, пошук цікавих подій, викладання новин на стрічку сайту…
«Ось так був активний місяць, а після того — порожнеча та глухий кут. Ідеї були, а взятися за них не доходили руки. Здавалося, з тебе витиснули всі можливі соки, а напитися знову не дали. Я приходила знервована додому, бо ж на роботі не все вдавалося, тримала постійно в голові таку думку: “Потрібно зателефонувати до тієї людини або піти ще пофотографувати ось це”. Через такі переживання ставала ще більш розсіяною й забудькуватою».
Подолати вигорання журналістці допоміг відпочинок і концерт гурту «Антитіла». Дівчина рекомендує не забувати організовувати собі дні розвантаження без роботи та стресу.
«Я цілих два дні не читала робочі чати, не думала про роботу, а просто насолоджувалася моментом. Після того випадку усвідомила важливі речі: відділяй роботу й дім, а якщо працюєш дистанційно, то хоча б не там, де будеш проводити своє дозвілля. Не бери слухавку, коли вже закінчила роботу, але якщо телефонують уп’яте, то можна й поговорити. Проводь більше часу з рідними та друзями: влаштовуйте спільні вечори на вихідних, грайте в настільні ігри, варіть разом глінтвейн або просто розпалюйте вогнище. А ще знайди заняття, яке відволікатиме від роботи в будні дні. Мій порятунок — це читання книг, прогулянки із собакою й навіть поїдання фруктів. Після декількох емоційних вигорань я зрозуміла: здоров’я понад усе, тому не варто витрачати час на роботу, яка приносить незручності».
Андрій Соломка, журналіст телеканалу «Прямий» розповів, що емоційне вигорання почалося приблизно через два роки після того, як почав працювати на телебаченні, а от вибратися з цього замкненого кола йому здавалося нереально.
«Як тільки я влаштувався на роботу, то намагався розвиватися лише в журналістиці, але потім почав паралельно знімати, монтувати, режисувати прямі ефіри. Телеканал, на якому працював раніше, давав усі можливості для того, щоб експериментувати та пробувати щось нове. А вже за якийсь час я непомітно почав виконувати обов’язки не лише журналіста, але й оператора, монтажера, режисера та навіть ведучого. Спочатку мені це навіть подобалося, бо здавалося, що зміна видів роботи дозволить якраз запобігти вигоранню через відхід від одноманітності, але потім я почав втомлюватись і зрозумів, що помилився».
Саме перехід на нову роботу став для Андрія рушієм змін і способом вийти зі стану емоційного вигорання: «Спроби зменшити навантаження були невдалими, адже тоді всі вже звикли до того, що я працюю на різних посадах. Редакція й колеги реагували негативно, коли я намагався виконувати тільки посадові обов’язки. Через півтора року роботи в такому стані я зрозумів, що єдиний вихід — почати все спочатку в новому колективі, тож я звільнився, переїхав у Київ і почав працювати на іншому телеканалі. Тоді я вже точно розумів, що треба якісно виконувати лише свої посадові обов’язки, а якщо є бажання допомогти колегам, то це варто робити так, щоб не нашкодити собі».
Єва Жасмінова, журналістка сайту «Galka.if.ua», відчула емоційне вигорання навесні 2020 року. Тоді Україна та світ зіткнулися з пандемією, а в країнах ввели карантин і обмеження.
«У той час я писала багато новин про коронавірус і під ними читачі залишали негативні коментарі, які переходили всі межі. Мене проклинали й казали, що я залякую людей, а мені за це ще й доплачують. У якийсь момент я зрозуміла, що вигораю, і це було нестерпно. Я перестала отримувати задоволення від роботи, щоранку прокидалася й боялася писати про кількість нових хворих або заражених, бо знала, що будуть знову ті коментарі. Мені не хотілося писати та працювати. Розуміла, що людям не вистачає позитиву в такі важкі часи, тому почала писати про якісь веселі події та новини. Однак після тижня такого «веселого» ефіру в коменти знову полився негатив, люди писали: “Чому немає новин про коронавірус? Ви щось приховуєте!”»
За словами журналістки, з вигоранням їй допомогли впоратися підтримка колег і відпочинок: «Я взяла паузу, дивилася фільми, читала книги, відпочивала морально від людей і новин. Зараз не можу сказати, що повноцінно повернулася до роботи, адже все ж є якийсь осад від того, що було, і залишилося небажання старатися для людей, які цього не цінують. Зараз наче все пішло по другому колу, але з темою вакцинації. Тепер мене вже “булять” за це. І коли терпіння не вистачає, я намагаюся говорити із колегами, інколи ми навіть сміємося разом з якихось особливо “креативних” коментарів. Якщо дивитися на це все під іншим кутом, то стає трохи легше».
Віталій Усик, редактор інтернет-видання Інформатор (Переяслав), розповів, що наприкінці 2021 року перестав отримувати задоволення від того, що робить, і почав утомлюватися впродовж робочого дня. Такі відчуття у Віталія були вперше за сім років у професії.
«Це перший рік, який я провів на посаді редактора, де потрібно бути відповідальним 24/7. Повноцінних вихідних, коли можна взагалі не думати про роботу, в мене за цей час назбиралося від сили десяток. Ми новинне видання, яке намагається робити якомога більше публікацій з місця подій, а це далеко не завжди про щось хороше —частіше про ДТП, конфлікти, розбірки влади».
Як пригадує журналіст, він часто докоряв собі, змушував спілкуватися з колегами і проводити робочі зустрічі, коли цього не хотілось. Однак усе ж спробувати подолати стан вигорання йому допоміг короткостроковий відпочинок: «Якось я зібрався й поїхав на чотири дні в Чернівці, а колег попросив у той час не турбувати мене. Я відсвяткував там день народження, надихнувся передноворічною атмосферою, поїв смачної їжі, а коли повернувся до Переяслава, то відчув, що хочу в редакцію, щоб пошвидше вникнути в робочий ритм, втілити ідеї, які виникли, коли я відпочив. Зараз я вже знову працюю натхненно й не шкодуючи себе, бо вважаю, що інакше в нашій професії не можна. Ти або гориш і стаєш найкращим, або просто працюєш і залишаєшся одним із багатьох. Для мене цікавіший перший варіант».
Тетяна Куліковська, журналістка ОТБ «Галичина», зазначає: що складніші сюжети, то більше емоційної втоми та стресу вона отримує.
«Зазвичай емоційне вигорання трапляється, коли дуже багато зйомок і сюжетів на соціальні теми: про хворих, дітей із ДЦП та синдромом Дауна, про смерть військових. Ти не просто виконуєш свою роботу — ти співчуваєш, проникаєш емоційно в цю історію. Ти відчуваєш себе постійно в потоці новин. І навіть під час вихідних я продовжую моніторити події, бо повинна знати, що ж відбувається у світі. Хоча я не мушу в цей день працювати, але по-іншому вже не виходить».
Для того, щоб подолати відчуття емоційного вигорання, журналістка намагається шукати такі заняття, які можуть повністю зацікавити її. Однак найбільше перезавантажитися їй допомагають поїздки за кордон, хоч через коронавірус із такими мандрівками зараз складно: «Хоча б на один день у тижні забувати про телефон, соціальні мережі та стрічку новин. Піти погуляти з друзями, переглянути новий фільм або почитати цікаву книжку. Не моніторити новини, не думати, що ти також можеш написати на цю тему матеріал. Увечері на вихідних я намагаюся ввімкнути улюблену музику та порелаксувати у ванній (усміхається). Намагаюся також про складні сюжети не говорити вдома, адже робота повинна залишатися на роботі. Удома тільки відпочинок».
Як справлятися з емоційним вигоранням?
Вигоряння схоже на молоко, яке кипить. Простіше вчасно зняти каструлю з плити, ніж потім вимивати всю кухню, коли молоко вже втекло. Тому перше, про що справді варто подбати, — це ментальне здоров’я та психогігієна.
Психологиня Ольга Іванова рекомендує приділяти час своєму тілу, сконцентрувати увагу на його потребах: гарний сон, корисна їжа, фізична активність, масаж, спа-процедури, контакт із природою. Важливо дозволяти робити те, що вам хочеться, дослухатися до своїх бажань. Зупинитися, нічим не займатися, спостерігати за своїми відчуттями й частіше запитувати себе: «Чого хочу саме я?».
Що ще можна робити?
1. Дотримуватися балансу «брати — давати» в роботі та контактах.
2. Чітко розуміти свої потреби, мотиви діяльності та що важливо саме для вас.
3. Відстежувати свій рівень втоми, щоб вчасно брати перерву.
4. Піклуватися про себе: випити горнятко улюбленого чаю, зайнятися медитацією, почитати книжку.
5. Займатися спортом або ж гуляти вечорами.
Також не забувайте згадувати, чому ви працюєте на цій роботі. Важливо, щоб плюси переважали над мінусами. А ще можна знайти колег, які відчували або відчувають емоційне вигорання на роботі. ТЖ також планує створити серію вебінарів, пов’язаних із цією темою, тож якщо у вас є відчуття вигорання, то стежте за нашими анонсами.
***
Журналіст(к)и — це ті, у кого сім п’ятниць на тиждень. Часом спланувати відпочинок або вихідні практично неможливо. Дедлайни, написання матеріалів, зустрічі, коментарі, сон по декілька годин і постійне відчуття стресу та страху: «Я забув щось важливе…». Життя з таким шаленим ритмом може втомити, але важливо вчасно зупинитися. Не забувайте про це й турбуйтеся про себе.
Авторка: Мар’яна Гнот. Коректорки: Дар’я Кравченко, Марина Кулініч.
