Вероніка Герін одна з найяскравіших постатей ірландської журналістики, діяльність якої змінила ставлення влади країни до проблеми наркотиків. Вероніку вбили наркоторговці за два дні до конференції, на якій вона мала виступити з промовою на тему «Вмерти, аби розповісти історію: журналісти у зоні ризику». Що відбувалось за лаштунками цієї історії та чому вона навчила Ірландію та світ?
Початок кар’єри
Вероніка Герін провела своє життя у Дубліні. Там відвідувала католицьку школу, а також закінчила Трініті коледж, де отримала освіту бухгалтерки. Деякий час вона була частиною ірландської жіночої національної збірної з баскетболу та футболу. Після випуску з коледжу Вероніка працювала за спеціальністю у тій самій фірмі, що й її батько. Але після його смерті вона змінила напрямок кар’єри та влаштувалась на роботу в піар-компанію. Згодом Вероніка знову змінила професію. Цього разу обрала журналістику.
«Статті Вероніки показували Ірландію такою, якою її бачило дуже вузьке коло людей.
Її репортажі показували не звичну картину мирних вулиць, а світ наркотиків та злочинів».
З відео CBS про Вероніку Герін.
Спочатку Вероніка Герін працювала в газетах The Sunday Business Post і The Sunday Tribune. Журналістка завжди намагалась отримувати інформацію з першоджерел, жертвуючи власною безпекою. Вероніка встановила близькі стосунки і з представниками поліції, і зі злочинцями. Обидві сторони поважали її та надавали детальні дані.
Кримінальна журналістика
У 1994 році Вероніка Герін почала писати на кримінальну тематику для Sunday Independent. Зокрема, її історії розкривали діяльність місцевих наркоторговців.
Вона опублікувала історію про вбитого авторитета Мартіна Кеххіла на прізвиського «Головний» (авт.примітка — матеріал вийшов у 1994 році). Хтось двічі вистрілив у її будинок. Через рік вийшов матеріал про Джері Хатча, «Ченця», підозрюваного в організації двох найбільших в історії Ірландії збройних пограбувань. У двері Вероніки Герін подзвонили, а коли вона відчинила, незнайомий чоловік навів револьвер на її голову, але постріл потрапив у ногу. Про випадок написали The Irish Times.
Видання Irish Independent встановило 24-х годинну систему охорони для журналістки. Вероніці це не подобалось, адже охорона заважала її розслідуванням. Колега Вероніки у Sunday Independent Шейн Росс написав статтю про смерть англійської журналістки Джо Кокс, у якій розповів про Вероніку. За його словами, конкурентки несправедливо критикували журналістів газети, називаючи гравцями, а не просто медіаторами інформації.
«Вона хотіла використати сторінки як засіб зупинити наркотичне зло. Ніякого балансу не було створено для голосів тих,
хто захищав вбивства. Ніякі вибачення не приймалися».
Шейн Росс
Червоне світло
Вероніка Герін зупинила машину на червоний світлофора на одному з перехресть Дубліна. За нею стежили два чоловіки на мотоциклах. Не зважаючи на свідків, один з них підійшов до вікна Вероніки і вистрілив близько п’яти разів. Обидва злочинці зникли у русі транспорту. Виявилось, що за вбивством стояли п’ять учасників наркоугрупування «Гілліган». Декілька років потому правоохоронці, за допомогою свідчень Рассела Воррена, знайшли чоловіка, котрий натиснув на спуск. Це був Браяан Міхан. Його засудили довічно, але у 2019 році йшлось про дострокове звільнення.
Незадовго до смерті журналістки одне з першоджерел Вероніки та вагома людина кримінального Дубліну, подав до суду, щоб заборонити публікацію її книги. У ній вона описала його залучення до злочинів.
Реакція суспільства та наслідки
Фотограф: Dave Conachy/INM/Getty
Розслідування трагедії спричинило арешти понад 150 людей, а також стало закликом для держави звернути пильну увагу на проблему з розповсюдженням наркотиків. В Ірландії створили Бюро кримінального майна, яке стежить за незаконно придбаним майном злочинців, причетних до тяжких злочинів. Колишній прем’єр-міністр Ірландії Джон Братон назвав вбивство Вероніки Герін «атакою на демократію». Про діяльність журналістки вийшов фільм «Полювання на Вероніку» та книга «Вероніка Герін: життя та смерть репортерки-криміналістки».
Були й люди, які вважали, що Вероніка переступила межу професійної діяльності, намагаючись втрутитись у хід подій, коли ж обов’язки журналістів полягають лише в інформуванні суспільства. Так, Вінсент Браун, колумніст The Irish Times та The Sunday Business Post, зауважив, що журналістка намагалась виконувати обов’язки поліції.
З вбивства Вероніки Герін пройшло двадцять п’ять років. Журналісти продовжують знаходитись у групі ризику. Згідно з даними International Federation of Journalists, у 2020 році вбили 60 представників професіїю Це приблизно дорівнює кількості смертей у піковий період дев’яностих та двохтисячних років.
Авторка тексту та ілюстрації: Марії Кудіна
