Британський вуличний фотограф Мет Стюарт завжди носить з собою камеру. Його роботи представлені в постійних колекціях музеїв Лондона, Нью-Йорка, Бангкока, Стокгольма, а також у галереях Франції. Як Мет досягнув цього без формальної освіти та чому обрав саме вуличну фотографію? Розповідаємо про шлях фотожурналіста.
Дитинство на окраїні Лондона. Родина дизайнера та журналістки
Мет Стюарт народився в 1974 році в містечку Гарроу у Великій Британії. Батько Мета, Девід Стюарт, був графічним дизайнером і заснував компанію, яка називалася The Partners. Крім того, він написав першу книгу про «розумний» дизайн — A Smile in the Mind. Її тираж налічував близько сотні тисяч копій, а дизайнери користуються нею й досі.
У дитинстві та підлітковому віці Девід також захоплювався фотографією. Професіоналом він не став, проте передав свою «спадщину» — колекцію журналів Creative Camera та книги про фотомистецтво — своєму синові. Саме прочитання цих матеріалів згодом стало для Мета приводом почати серйозно займатися фотосправою.
«Навіть якби я хотів, утекти від його таланту та впливу було б неможливо», — каже Мет і визнає, що батько мав великий вплив на його розвиток як особистості та митця.
Мама Мета працювала спортивною журналістикою для BBC. Як згадує фотограф, на ній трималася сім’я — без її підтримки батько «був нічим». За словами Мета, вона — основа родини. Душа й серце. Найдобріша та найпорядніша жінка з-поміж усіх, яких я зустрічав у своєму житті. Його брат захоплюється спортом і майже став професійним гравцем у гольф. Зараз він працює в компанії, що співпрацює з професійними олімпійськими спортсменами.
«Звичайність», музикальна труба, скейборд і трава
Мет Стюарт навчався у місцевій школі та, за його словами, «був абсолютно звичайним», допоки не відкрив для себе світ музики. Один з його улюблених учителів, містер К’юел, грав на трубі, й Мет вирішив також опанувати цей інструмент. Не просто опанувати, а «стати найкращим музикантом».
«Я практикувався щодня і щоночі близько чотирьох років, щоб стати найкращим гравцем на трубі, яким я лише міг бути, більше для нього — і менше для мене», — згадує Мет.
Після смерті улюбленого вчителя Мет покинув трубу. Хоча натхнення займатися музикою зникло, після цього стало помітно, що він відкритий до нових захоплень і докладає до свєї праці максимум зусиль.
За словами Мета, інші вчителі його не надихали. У 12 років він побачив фільм «Назад у майбутнє», завдяки якому дізнався про скейтбординг — ним займався один із героїв стрічки. Мет подумав, що це «дуже круто». Хлопець переглянув ще кілька фільмів про цей вид спорту та наступні вісім років свого життя присвятив дошці.
Незабаром його спортивну діяльність почали спонсорували компанії, як-от виробники одягу для скейтбордингу. Він отримував безкоштовні дошки, треки, колеса та взуття, й навіть поїхав у скейтбординговий тур.
Пізніше Мет відмічав, що скейтбординг для нього дуже схожий на вуличну фотографію: «Це точно те саме. Ви повністю відпускаєте себе. Ви намагаєтеся знову і знову зробити певний трюк, так само, як і намагаєтеся зробити гарну фотографію, і врешті у вас виходить. Єдина різниця між цими двома заняттями — виконання трюку триває секунду. Коли ж ви фіксуєте його на камеру, він збережений назавжди».
Мет Стюарт покинув заняття скейтбордингом — рішення, про яке він пізніше пожалкував — у віці близько двадцяти років через те, що почав зустрічатися з дівчиною, яка не поділяла його захоплення.Після того, як вони розійшлися, наступним хобі Мета стало куріння марихуани.
Він припинив уживати траву у 22 роки, коли прочитав дві книжки про фотографію, що йому подарував тато. Перша з них, «Фотопоше про Роберта Франка», розповідала про майстра документального кіно Роберта Франка, друга, «Монографія діафрагми про Анрі Картьє-Брессона», — про класика світової фотографії Анрі Картьє-Брессона.
Шлях у фотографії: від миття машин до публікації власних книг
Мет звільнився з кол-центру та влаштувався помічником комерційного фотографа. «Я був упевнений, що сфера обслуговування — не для мене і справді цікавився фотографією. Пам’ятаю, що тоді, крім неї, мене не цікавило нічого, хіба Silver Haze та Super Skunk (авт. примітка: — обидві назви — види марихуани).Через тата мене представили комерційному фотографу, я кілька вихідних поспіль мив його машину, поки він мене не помітив. Врешті-решт я “зламав” його, і він запропонував мені посаду другого асистента».
Мет робив чай, відповідав на телефонні дзвінки, мив туалети, займався доставкою. Також він подорожував світом, учився писати та професійно спілкуватись. Через 36 місяців Мет Стюарт почав працювати самостійно й робить це вже понад двадцяти років. Він написав три книги про фотографію: «Усе це життя» (All that life), «У вогонь» (Into the Fire) та «Думайте як вуличний фотограф» (Think Like a Street Photographer: How to Think Like a Street Photographer). Перша з публікацій — добірка знімків щоденного життя великого міста з його галасом і заклопотаними мешканцями.
Друга — фоторозповіді про людей, які живуть у Slab City, громаді на місці колишньої військової бази на кордоні з Мексикою.Третя — історія Мета Стюарта його словами та поради вуличним фотографам-початківцям.
«Придбайте зручне взуття, завжди носіть із собою камеру на шиї, пам’ятайте про лікті, будьте терплячими, оптимістичними та не забувайте усміхатися», — каже Мет Стюарт.
Крім вищезгаданих книжок, його роботи опубліковані в понад десяти журналах і альбомах. Вони представлені в постійних колекціях музеїв світу, зокрема в музеї Лондона. Окрім вуличної фотографії, Мет створює матеріали для реклами та співпрацює з брендами. Фотограф також веде Instagram-блог, де розповідає 77 тисячам підписників про книги.
У червні 2016 року Мета Стюарта обрали номінантом Magnum Photos, міжнародної фотоагенції, що спеціалізується на фоторепортажистиці. В одному з інтерв’ю Мет Стюарт зазначав, що не сприймає себе художником, а те, що робить, — мистецтвом. Він називає влсні роботи «документацією свого часу».
«Місця та люди змінюються, вони розвиваються або деградують, і, на мою думку, це цікаво, — пояснює Мет. — Якісні фотографії можуть пережити час і місце».
Більше про діяльність Мета Стюарта можна дізнатися в його останньому інтерв’ю. У ньому фотожурналіст розповідає про вуличну фотографію, серію знімків німецьких індустріальних парків та публікацію книг.
Авторка ілюстрації та тексту: Марія Кудіна.
Коректорка: Марина Кулініч.
