Усім привіт! В етері ранкова програма і ми її ведучі. З такою реплікою, безперечно, у нас асоціюються радіоприймачі. Передають привіти й привітання, «крутять» музику, яка подобається, «точать ляси» біля мікрофона — це те, що роблять «радійники», на думку багатьох слухачів. Ми зібрали найпоширеніші стереотипи про роботу радіостанцій та спростували їх.
Міф 1: Телебачення краще за радіо
Бекграунд. Коли першокурсники розповідають про свої професійні плани, йдеться, в основному, про кар’єру телеведучих, операторів й кореспондентів. «Тебе по телевізору показуватимуть?», — з цікавістю питають родичі. Тележурналістика — це своєрідне мірило успіху для десятків початківців. А що ж із радіо? За дослідженням фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» й соціологічної служби Центру Разумкова, загальнонаціональні радіостанції є джерелами інформації лише для 8,8% українців. 75% опитаних звертаються за новинами до телебачення, а 44,1% – до соціальних мереж.
Реальність. Коли творці телебачення Джон Берд, Борис Розінг і Володимир Зворикін ще роздумували над майбутніми винаходами, в першій радіопередачі вже лунало: «Алло! Алло! Алло! Говорить Харків. Всім-всім-всім». Так, 16 листопада 1924 року о 19:00 вийшла в етер перша вітчизняна радіопередача Українського радіо. Цього року воно святкує дев’яносто сьомий День народження. На його тлі телебачення виглядає недосвідченим 81-річним молодиком.
Радіомовлення потребує меншої кількості обладнання (як від авторів, так і від авдиторії). Перевагою радіо є й те, що його можна слухати на фоні й воно не вимагає повної концентрації. Ні, ні, не кажемо, що радіо краще за телебачення. В інструментарії телевізійників соковита «картинка» – 80 % успіху. Пропонуємо, щоб ці два види ЗМІ розділили громадську любов порівну.
Міф 2: Радіо – це лише музика
Бекграунд. Ми часто асоціюємо радіо із шансоном у маршрутці, хіт-парадами, що лунають в магазинах чи кафе. Музично-розважальні медіа дійсно пропонують своїм слухач(к)ам пісні різноманітних жанрів й епох. Однак, радійний світ цим не завершується.
Реальність. Існують не лише музичні, а й інформаційні та інформаційно-музичні станції. Так, Радіо НВ, Радіо Свобода, Громадське радіо, Українське радіо, UA: Радіо Культура пропонують своїй авдиторії контент про історію, соціальні мережі, навчання, хобі, туризм, новини Донбасу й Криму. Аналітичні й просвітницькі, наукові й мистецькі – такі передачі лунають в етері. У День української писемності та мови, наприклад, по радіо лунав Диктант національної єдності.
Також під час карантину Суспільний мовник запустив цикл програм «На карантині» й проєкт «Сатурація». За нього авторка Олена Никифоренко отримала нагороду Національної спілки журналістів України на конкурсі «Журналісти проти епідемії». «Ідея створити серію цих програм виникла у мене оперативно – як реакція на ситуацію в країні.Телефоном, дотримуючись рекомендацій не запрошувати гостей в студію, спілкувалася з фахівцями різних галузей, намагалася підтримувати моральний дух слухачів», – розповіла Олена Никифоренко в інтерв’ю з UA:Полтава.
Міф 3: Із появою інтернету радіо стало непотрібним
Бекграунд. У двохтисячних роках інтернет увірвався в розмірене життя аудиторії. Дивуючи своєю оперативністю, інтернет навіював думки про зникнення традиційних ЗМІ.
Реальність. Українське законодавство не регулює роботу інтернет-медіа. Натомість радійні ефіри підпорядковується закону «Про телебачення і радіомовлення». Його діяльність моніторить Національна рада з питань телебачення й радіомовлення. Це означає, що частка інформації, яка не відповідає журналістським стандартам, в традиційних видах ЗМІ потенційно є меншою.
Зараз інтернет співпрацює з радіо. Розглянемо сайт найпопулярнішої, за даними міжгалузевого індустріального об’єднання «Радіокомітет», станції «Хіт FM». На ньому є інформація про покриття, команду, проєкти. В онлайн-режимі оновлюється плейлист пісень, що звучать в етері. Також там можна переслухати найкращі фрагменти шоу.
Завдяки мережі радіо перестало бути виключно аудіоконтентом, бо з’явилися трансляції того, що відбувається в студії. Станції “захопили” й соціальні мережі. За допомогою фейсбуку, інстаграму, вайберу медіа анонсують етери та спілкуються зі слухачами. Тепер інтерактиви не обмежуються лише дзвінками в студію.
З’явився й кардинально новий вид – онлайн-радіо. Ось кілька станцій, які мовлять лише в інтернеті: «Сковорода», «Юніверс», «Ісландія», «Радіо Аристократ». Від симбіозу онлайнових і традиційних медіа з’явився й новий жанр – подкаст. «Акустика тіней», «Я не встигаю», «Подкаст Підкаст», «Українські нульові» – це яскраві історії та розмови, які можна послухати в зручний час.
Міф 4: Щоб створювати якісний контент, потрібні російськомовні пісні
Бекграунд. Восени 2016 року почав діяти закон про україномовний контент в радіоетерах. Йшлось про обов’язкові 50 відсотків від усього мовлення. Зміни в законодавстві викликали неоднозначну реакцію медійників. 2017 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення наклала 17 штрафів мовникам приблизно по 70 тисяч гривень.
Реальність. Новації змусили радіостанції змінити свою сітку мовлення. Довелося замінити ретро-пісні часів СРСР та російський шансон на пропозиції української естради. У 2019 році Нацрада наклала лише 4 штрафи, та й то місцевим радіостанціям. Законодавство дало шанс вітчизняним талантам. «Запровадження мовних квот неабияк сприяло появі й розвитку нових музичних проєктів, нових виконавців, гуртів», – розповів генеральний продюсер Українського радіо Дмитро Хоркін інформаційному агентству «Укрінформ». Зараз у плейлистах радіостанцій є пісні Романа Скорпіона, NAVI, Діми Корса, Сергія Бабкіна, Дмитра Шурова, гуртів «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» «Hardkiss», «Антитіла», «ТНМК» тощо. За дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, за 2019 рік, 35% українців задоволені піснями, що лунають в етері, а половині респондентів подобаються зміни, які спровокували мовні квоти.
Міф 5: Працювати на радіо легко
Бекграунд. Слухачі знають лише про один бік медалі: привітні ведучі, які жартують в етері та спілкуються зі знаменитостями. Читати привітання перед мікрофоном і вмикати музику – аудиторія думає, що на цьому робота радійників завершується.
Реальність. За діяльністю радіостанцій прискіпливо спостерігає Національна рада з питань телебачення й радіомовлення. Неточність, яку допустить ведучий або редактор, загрожує репутації мовника. Так, радіостанція «Буковинська хвиля» вісім місяців не виходила в етер. Нацрада відмовила їй у продовженні ліцензії через чотири порушення. І лише нещодавно ЗМІ вдалось довести в суді свою правоту й повернулося на fm-хвилі до своїх слухачів.
Суворий контроль за радіостанціями є не лише у нашій державі. Наприклад, четвертого листопада Національна рада з електронних ЗМІ в Латвії оштрафувала радіо «Baltkom» на 8 тисяч євро за висловлювання в етері, які загрожують національній безпеці держави.
«Будь-яка робота і професія мають свої складнощі. Якщо раптом хтось каже, що ви нічого не робите і не особливо напружуєтесь на роботі – не спілкуйтеся з цією людиною. Ніхто немає права обезцінювати вас. Шоу і лінійний етер – це різні задачі, але відповідальність одинаково велика. На мою думку, в шоу складніше, адже потрібно вміти чути партнера, вчасно мовчати і відчувати один одного. А в лінійному ефірі, відповідальність лише твоя, немає на кого звалити свій промах. Аудиторію потрібно вивчати і любити: якщо не знаєш для кого працюєш, то ти їжачок в тумані», – прокоментувала ведуча й контент-директорка «Хіт FM» Анна Лісовська.
Міф 6: Усі «заставки» на радіо – це джингли
Бекграунд. Люди, далекі від медіасвіту, називають журналістські матеріали статтями, а радійні «перебивки» – джинглами. Олію до ватри доливає й послуга мобільних операторів «Ді-джингл» – мелодія, що лунає замість гудків.
Реальність. «Не всі птахи – горобці, не всі дерева – вишні. Так само не все, що лунає на радіо між піснями – це джингли. Прикро, що навіть деякі фахівці невдало користуються термінами», – розповів декан факультету журналістики Запорізького національного університету Віктор Костюк.
За його словами, звук, який відокремлює рекламу від контенту – це місток. У ньому зазвичай лунає попередження про платний контент і телефон рекламної служби. Воно й не дивно, бо за Кодексом етики українського журналіста, «інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією». Радійники в такий спосіб дотримуються правила.
Науковець Олесь Гоян у підручнику «Основи радіожурналістики і радіоменедженту» пояснив, що саундер – це оригінальна мелодія, яка означає початок або завершення інформаційної програми (новинних випусків, прогнозу погоди тощо). А от спеціальні фірмові короткі звукові сигнали, що ідентифікують станції в ефірі – це дійсно джингли.
Усі три компоненти складають «звуковий одяг» станції.
Міф 7: Якщо в людини погана дикція, то вона не зможе працювати радіоведучим
Бекграунд. Ми звикли чути по радіо ідеально поставлені голоси. У підручниках з медіадіяльності йдеться про приємний тембр. В університеті майбутнім журналістам вішають ярлики: «радійний» чи «нерадійний» голос.
Реальність. Американський режисер Джек Сміт казав: «Радіо – це театр уяви». Радіо ведучі справді мають серйозну задачу – передати голосом те, що телевізійники презентують у відеоряді, а газети – в тексті. Від інтонування залежить, чи сприйматиме авдиторія повідомлення, чи уявлятиме те, про що кажуть.
Програмна директорка компанії «Перець ФМ» Валерія Кім розповіла про підбір ведучих: «Пам’ятаю, як раніше я шукала працівників лише з ідеальною вимовою. Зараз ситуація інша: усі, хто хочуть працювати на радіо, схожі між собою. Часом здається, що один ведучий розмовляє на декількох станціях одночасно. Тому ми шукаємо ерудованих людей з особливою манерою роботи. Вони мають швидко орієнтуватися, працюючи наживо. Чудово, коли радіоведучий вміє грати на музичному інструменті. Від того, як він висловлюється й жартує залежить його успіх. За багато років роботи я помітила, що відсотків 30 радійників не вимовляють певні літери: «р», «л», «м» тощо. Вони знають слова, які їм краще не вживати, – і слухачі навіть не здогадуються про дефекти».
Щоб голос звучав приємніше варто робити гімнастику для артикуляційного апарату. Розігрівати зв’язки й розминати м’язи важливо не лише для спортсменів. Актори, телезірки, викладачі й журналісти готують свій мовний апарат до роботи. Наостанок, додамо, що на радіо, окрім ведучих, працюють редактори, креативні директори, продюсери тощо. Мрієте? То дійте!
Принагідно вітаємо працівників радіо зі святом, а слухачам бажаємо, щоб етери приносили задоволення й гарний настрій.