Суд над брехнею: як після Другої Світової війни засуджували німецьких пропагандистів

Російські пропагандисти, які називають себе журналіст(к)ами, можуть думати, що вони недоторкані, адже за слова не можна засудити. Але вони помиляються. Після Другої Світової війни на лаві підсудних було не тільки військове керівництво, а й пропагандистське крило Німеччини. Розповідаємо, як відбувалися суди та які вироки були винесені.

Нацистська Німеччина створила машину всепоглинальної державної пропаганди. Діяло Міністерство пропаганди та громадської просвіти, яким головував Йозеф Геббельс. Саме він створив основну стратегію інформаційного впливу на маси в тоталітарному суспільстві. Антисемітська пропаганда та мова ненависті до інших народів, централізований апарат управління та знищення незалежної журналістики — одні з головних принципів тоталітарного управління пресою. Сам Геббельс не дожив до Нюрнберзького суду, адже наклав на себе руки. Хоча він і був уособленням пропаганди, він діяв не один. В нього була армія пропагандистів, які були настільки ж важливі для тоталітарної державної машини, наскільки солдати були невід’ємним компонентом успіху на фронті. Юліус Штайхер, Отто Дітріх та Ханс Фріче — пропагандисти, які отримали свої вироки.

Страчений

Одним з вірних солдатів пропаганди був Юліус Штайхер. Головний редактор газети Der Sturmer, в перекладі — Штурмовик, розповсюджував брехню про євреїв в гітлерівській Німеччині. З успіхами Німеччини на фронті риторика Штайхера ставала радикальніше. З 1941 по 1944 рік Штайхер написав близько 12 статей, які вимагали прямого знищення усіх євреїв. Під час Нюрнберзького трибуналу Штайхера судили за двома пунктами, включаючи пункт про вчинення злочинів проти людства. Він заявляв, що не знав про знищення євреїв на окупованій на Сході Європи території і виступав за депортацію євреїв з Німеччини, а не повне знищення. Цікаво, що попри те, що він був прихильником Гітлера, доказів обвинувачення було недостатньо для того, щоб довести, що Штайхер був у змові з нацистською партією щодо агресії проти всього світу. Іншими словами такі ниці почуття ненависті жили в Штайхері без прямої вказівки партії. З огляду на вище наведені факти трибунал визнав його винним відповідно до по пункту «злочини проти людяності». 16 жовтня він був повішений.

Позбавлений волі

Отто Дітріх — президент Імперської палати друку, секретар Імперського Міністерство пропаганди та громадської просвіти, шеф преси Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Головне завдання Дітріха був контроль над журналістами та медіа. Кожен день він проводив брифінги для представників німецьких газет та формував їхній тон та порядок денний. Звісно в цьому порядку денному мали бути ненависть до євреїв, ромів, слов’ян та аргументування доцільності загарбницької політики Німеччини. В газетах, над якими він мав контроль, не було прямих закликів до агресії чи насильства. Ці ЗМІ робили все, щоб підготувати ґрунт для подальшої радикалізації настроїв серед населення. До закінчення війни Дітріха було знято з його посади, але він все одно потрапив під суд Американського військового трибуналу у Нюрнберзі у «справі Вільгельмштрассе». Німець був обвинувачений за 8 пунктами, але засуджений на 8 років тюрми тільки за двома: «Військові злочини проти людяності» та «Участь в кримінальній організації». Звинувачення щодо злочинів проти людяності були побудовані саме на аргументації того, що «обвинувачений створив, сформулював та розповсюдив розпалюючі вчення, які підбурили німецький народ на активне переслідування людей на політичному та расовому підґрунті». Сам Дітріх не писав в газетах та не закликав до прямого насилля, але його визнали винним в підготовці суспільної думки до прийняття війни, масових вбивств та репресій. Суд над Дітріхом став основою для майбутніх судових процесів, пов’язаних з мовою ненависті. Вирок тривалістю у вісім років показав, що навіть якщо пропагандисти не озвучують прямі заклики до насильства, мова ворожнечі буде покарана.

Помилуваний (майже)

Ханс Фріче був відповідальний за випуск 2,300 газет Німеччини, відомий як радіокоментатор та Голова відділення з питань радіо в Міністерстві Пропаганди. Фріче був підлеглим Дітріха та отримував накази безпосередньо від нього та Геббельса щодо формування медійної директиви. Обвинувачення на Нюрнберзькому трибуналі стверджувало, що він підробляв новини та підбурював німецький народ до здійснення звірств. Доказом цього були вижимки з промов Фріче, які вказували на його антисемітизм. Але трибунал не підтримав ці звинувачення. У вироці було вказано, що хоч промови радіоведучого і були направленні проти єврейського народу, сам він не закликав до його знищення. Крім того, суд постановив, що Фріче розповсюджував неправдиву інформацію, не здогадуючись не про це, адже здебільшого він отримував інформацію від військових та вказівки безпосередньо від Дітріха. Таким чином радіоведучий був помилуваний під час Нюрнберзького трибуналу. Але пізніше Ханс Фріче був засуджений в тому ж році іншою комісією з денацифікації на 9 років ув’язнення.

***
Насправді ці випадки представляють прецедент не тільки в юридичній площині, але і в суспільному житті. Перечитавши аргументації вироків та діяльності нацистських пропагандистів не важко знайти паралелі з сьогоднішніми реаліями в РФ. Хоча зараз здебільшого йдеться про покарання військово-політичного керівництва РФ, все ж таки надія на те, що Штайхери, Фріче та Дітріхи сьогодення отримають своє покарання, існує, а згадані кейси цьому сприятимуть.

[mistape]

Читати також

error: Копіювати не треба :)