Відомі письменники та письменниці мають свій власний та неповторний стиль. Це письмові принципи, яких вони дотримуються все життя та, які і роблять їх твори неповторними та унікальними. Ернест Хемінгуей також не став винятком.
Спробуйте уявити, що ви зараз в Антарктиді. Ви подорожуєте в човні й десь вдалині бачите айсберг. Ви дивитесь на нього, але що ви бачите? Лише його верхівку, в той час, як більша його частина знаходиться під водою, підтримуючи його та зберігаючи на плаву.
Як і більшість американських авторів, Ернест Хемінгуей починав свій шлях як журналіст. Вже після школи він працював репортером у газеті, де був змушений навчитись писати швидко та лаконічно. За його ж словами, саме там він зрозумів, що дуже часто те, що ми пишемо — є лише однією восьмою від всієї відомої нам інформації. Цієї мінімалістичної манери письма автор дотримувався до кінця свого життя, упускаючи у своїх творах детальних описів чи будь-яких інших поглиблень. Досить стримане творіння «Старий і море» є чи не найвідомішою повістю автора — і це не дивно. Читаючи її, ви відчуваєте зв’язок між автором та героєм, а також, в додачу до зрозумілого і простого викладу, при читанні виникає сильне почуття, що вам був подарований шанс, немов зазирнути за куліси та побачити лиш фрагмент чужого життя. А скільки всього ми так і не дізнались! Чому саме старому сняться леви та Африка? Чи була у нього родина? Чим займався до того, як став бідним? Ви читаєте і розумієте, що відповіді на ці питання існують, але нам їх не дізнатись…
Це є теорією айсберга, завдяки якій Ернест Хемінгуей міг лише на декількох сторінках піднімати важливі питання та залишати свої витвори в думках людей на довгі роки. Ця теорія включає існування не так тексту, як його підтексту, того, що знаходиться під поверхнею. Додаткової інформації фактично не існує на папері, але ці дані однозначно є, вони укріплюють впевненість та достовірність розповіді. Як казав сам автор: «Якщо письменник добре знає про те, що пише, він може опустити багато з того, що знає, і, якщо він пише правдиво, читач відчує все опущене так само сильно, як і якби автор сказав про це».
Підтекст укріплює сюжет і є його фундаментом, бо читач відчуває, що є ще щось невідоме йому, а отже, йде більше поглиблення у твір. Це трапляється через те, що ви не дізнаєтесь абсолютно всі аспекти, а як в справжньому житті, мов за нагодою, дізнаєтесь лише його частину.
Здавалося б, дивно, що подібна недомовленість вражає більше за докладний виклад, але один з найвідоміших авторів США так ніколи не вважав, надаючи знову і знову перевагу найважливішим деталям, завдяки чому його твори завжди насичені, з відсутністю «згасання» під час розвитку подій та сюжетом, що стрімко розгортається, а також стійкою передачею сильних почуттів через звичайні речі. Але не слід радіти, що тепер можна коротко писати та називати це теорією айсберга. Хемінгуей зазначав, що даний ефект працює лише за умови, якщо ви знаєте, що саме опускаєте. В іншому випадку, це може створити «сюжетні дірки», які будь-який читач одразу помітить. Для створення «айсберга» необхідна фантазія та відчуття повної реальності у своїх же творах. Лише спробуйте і зрозумієте, наскільки потужним стає ваш текст, якщо залишити в ньому лише верхівку.
Головна ілюстрація: Unsplash
