Від кого залежать регіональні медіа? І що залежить від них?

Через тяжкі економічні умови регіональні ЗМІ майже втратили свою свободу, а ми, відповідно, право на вибір. 

Безпека та якість нашого життя, насамперед, залежить не від 5 галочок на папірці від «Слуги Народу», а від галочок у бюлетенях навпроти імені кандидата у мери міста, керівника громади та назви партії, яка увійде до місцевої ради.  

Минулих «хиляків» на політичних «качків» перетворила децентралізація, завдяки якій місцеві обранці отримують додаткові повноваження та в рази збільшене фінансування. Відповідно, зростає як їх вплив на наше життя, так і спокуси відкусити від нього шматок на свою користь. 

Хто має контролювати кожен крок місцевих босів? Звичайно, громадяни. Але як їм дізнатися не тільки про те, що хочуть їм показати можновладці, а й те, що від них приховують? Саме так — через місцеві ЗМІ! Але чи мають журналісти на місцях достатньо фінансової незалежності, щоб виконувати свої обов‘язки? 

«Звичайно, такі регіональні медіа є, здебільшого інтернет-видання. Стати фінансово незалежним від влади і опозиції, наприклад, телеканалам, практично неможливо в реаліях нашого ринку», — коментує ситуацію Світлана Остапа, заступниця шеф-редакторки «Детектор медіа». 

За даними Київського міжнародного інституту соціології, на березень 2019 року 74% українців вважали телебачення основним джерелом інформації. А це означає, що не тільки центральні канали знаходяться в кишенях олігархів, а що й місцеві відбивають суб‘єктивний погляд власників.

 «Наш рекламний ринок не може витримати такої величезної кількості ЗМІ. Якби був «природній відбір», як на Заході, то левова частка таких ЗМІ закрилася б як збиткові», — сказала експертка «Детектор медіа». 

У часи пандемії проблеми з рекламою та фінансами лише загострюються, тож медіа зазнають ще більшої спокуси стати «партійними», або зникнути з мапи «Гугл запитів». 

За словами Остапи, незалежні медіа фінансуються з кількох джерел: реклама, передплата. Також ЗМІ можуть паралельно з медіа-діяльністю займатися підприємництвом, відкриваючи фандрайзингові проєкти. Як приклад журналістка згадала медіа «Обрії Ізюмщини», яке друкує листівки, плакати, календарі тощо.  

ЗМІ можуть отримати грант або на тендері виграти кошти з місцевих бюджетів на висвітлення діяльності влади. Але невже влада, фінансуючи проєкти медіа, завжди наполягатиме на об’єктивності та неупередженості висвітлення своєї діяльності? 

З кінця вересня команда журналістів під керівництвом Інни Ведернікової писала тексти, в яких детально розкладала «по поличках» перебіг місцевих виборів в обласних центрах України. Проєкт «Дзеркала Тижня» (ZN.UA) «Країна по поличках» складався з 23 текстів з професійним об’єктивним аналізом залаштункових подій в регіонах.

За словами пані Ведернікової, проєкт мав дві мети: «З одного боку, ми хотіли дати об’єктивну картину і допомогти мешканцям обласних центрів розібратися в ситуації та зробити усвідомлений, а не спонтанний або звичний вибір 25 жовтня. З іншого, хотіли показати виворіт влади й опозиції  в регіонах для того щоб люди, які формують політику і приймають державні рішення в країні усвідомили реальність того, що відбувається на місцях…» 

Але, на жаль, «Країна по поличках» не зазнала належної та очікуваної уваги. Кураторка проєкту стверджує, що він був в якомусь сенсі інформаційно заблокований, як на центральному, так і на регіональному рівнях. Проблема ангажованості медіа в багатомільйонної столиці актуальна так само, як і в будь-якому обласному центрі:

«Під час проекту ми не перевіряли медіа на незалежність/залежність. Швидше, зіставляли і перевіряли факти та інформацію, отримані з різних джерел. У тому числі і з різних місцевих медіа. Безумовно, ми могли зафіксувати деякі тенденції. Наприклад, роздержавлення місцевих ЗМІ не вийшло. Багато редакцій продовжують співпрацю з владою, що виключає подачу об’єктивної інформації.  Це пояснюється як фінансовими складнощами і необхідністю виживати на ринку, так і ментальною звичкою працювати в зв’язці з владою (…) При наявності сильного і обдарованого піар-талантом мера, який розуміє важливість інформаційної складової, в містах складаються цілі інформаційні анклави з провладними медіа. Як це сталося в Івано-Франківську, Тернополі, Хмельницькому (і не тільки)…»

Так, завдяки виборам журналіст може заробити на нову пральну машину. Щоправда, згодом він вб’є свою автівку у дорожній ямі, на яку мерові було роками начхати…

Але виборцям розум можуть затуманити не лише  провладні медіа, а й ті, що належать політичним опозиціонерам чинної влади: «Важливо розуміти, що в картині світогляду опозиційних медіа здебільшого критика місцевої влади, часто тотальна й емоційна, що також далеко від об’єктивної подачі інформації», — вважає Інна Ведернікова.

Для того, щоб зорієнтуватися в місцевій ситуації свідомі громадяни мають тримати на оці одночасно кілька медіа, але це вимагає часу, впертості та здатності до аналізу. Не всі мають такий набір якостей, саме тому потрібні ЗМІ, які готові та мають змогу об’єктивно висвітлювати ситуацію, фільтрувати фейки та надавати слово різним сторонам. Світлана Остапа не втрачає надію і каже про те, що в Україні ще існують незалежні регіональні медіа. В якості прикладу вона наводить: сайт «0629» (Маріуполь), ФМ-радіо «Лада» (Ладижина, Гайсина та Вінничина), «Накипело» (Харків), «Твоє місто» (Львів)… Питання в одному: вони перші чи останні? 

Втім, відповідальність за «інформаційну екологію» лежить не лише на журналістах, а й на споживачах їхньої праці. Не лише пропозиція формує попит, а й попит має формувати пропозицію. Бо вимоги до ЗМІ формують їх якість; якість ЗМІ формує вимоги громади до влади; відповідальна і прозора влада формує рівень якості та безпеки нашого життя. Хоча, власне, ми з цього починали…

Ілюстрація: «Притча про сліпих», картина нідерландського художника Пітера Брейгеля Старшого

[mistape]

Читати також

error: Копіювати не треба :)