Розмова з людиною, яка зазнала травми в минулому, є викликом для обох співрозмовників. Таке спілкування фактично є свідомим повторним переживанням неприємного минулого. Неможливо повністю передбачити хід такого інтерв’ю, проте кілька порад допоможуть максимально підготуватись до нього.
Вивчіть контекст події
Інтерв’юер(ка) має чітко розуміти, що саме та за яких обставин трапилось із співрозмовни(цею)ком у минулому. Вивчіть усі відомі деталі про життя респондента(ки) до, під час та після травматичної ситуації. Це допоможе уникнути зайвих питань під час інтерв’ювання. Кожен такий спогад є неприємним, тому підготуйте запитання лише про те, що справді досі не висвітлювалось, та про те, що не може травмувати повторно. Ваша обізнаність додасть вам упевненості, в тому, що робите. Співрозмовни(ця)к зі свого боку не боятиметься довіритись добре обізнаній в певній ситуації людині.
Підготуйте співрозмовника та попіклуйтесь про себе
Доброю практикою перед записом глибинного інтерв’ю є попередня зустріч з респондент(кою)ом. Обговорити необхідно справді все — від можливості залишитись анонімом в публікації до коментування готового тексту. Розмову завжди творять двоє й інтерв’ю незмінно має двох авторів. Особистий досвід, життєві орієнтири та переконання інтерв’юера задають розмові напрямок і темп. А відтак, відкритими до спілкування мають бути обоє. Будьте готовими максимально повно розповісти людині про те, на якій темі ви будете робити акценти і яку інформацію хотіли б отримати. До того ж, інтерв’еюр(ка) має бути психологічно готовим до такої розмови. Упевніться, що зможете впоратись із власними емоціями після почутого та допомогти респонден(ці)ту.
Розмова про травму може стати терапією
Німецька соціологиня Габріель Розенталь більше двадцяти років проводила бесіди з різними групами людей, що перебували як в стабільній ситуації, так і в стані гострої життєвої кризи. Соціологиня стверджувала, що розповідання історій може мати цілющу дію. Процес інтерв’ювання в жодному разі не можна прирівняти до психотерапії. Однак розповідання власної історії набуває терапевтичного ефекту, якщо людина має свободу обирати сюжети та давати їм власні інтерпретації. Габріель Розенталь пропонує на початку розмови ставити максимально розлоге питання та не зупиняти людину під час розповіді. До того ж важливо дати респондент(к)ам можливість робити паузи чи навіть повністю припинити розмову, якщо це буде необхідно. А також не слід залишати вашого співрозмовника чи співрозмовницю у стані занурення в неприємне минуле. Інтерв’ю найкраще завершувати приємними моментами. Якщо це неможливо намагайтесь підтримати людину опісля.
Травма не обов’язково є індивідуальною
Інколи журналіст(к)ам важко кваліфікувати травму. Людина не обов’язково має пережити фізичне чи моральне насильство особисто. Травматичний досвід здатен транслюватись навіть на рівні постпам’яті. Наприклад, спогади про пережиті однією родиною репресії можуть передаватись наступним поколінням у формі усних розповідей. Якщо нащадки приймуть цей наратив, репресії стануть і їхнім досвідом також. Існує концепт “культурна травма”, що позначає переживання травматичних досвідів цілими спільнотами. У кожному з цих випадків матимемо справу з різними формами та стадіями переживання досвіду, але він все одно залишиться травматичним. Від обізнаності інтерв’юера(ки) та здатності орієнтуватись у цих аспектах залежить як комфорт співрозмовників, так і результат розмови.
***
Інтерв’ю з людьми, що пережили травму, та тексти, написані на їхній основі, мають неабияку суспільну роль. Уміння підтримувати та співпереживати у цьому процесі є такими ж необхідними як професіоналізм. Будь-якій зацікавленій у записі та публікації цих свідчень особі не зайве час від часу нагадувати собі, що схожі матеріали мають бути насамперед корисними, а не ексклюзивними чи шокуючими.
