Як позбутись синдрому самозванця та почати нарешті пишатись собою?

У сучасному світі, де конкуренція є високою важко об’єктивно оцінювати власні здобутки. Йдеться не про високу думку про себе, а саме про зменшення своїх досягнень та відсутність вміння оцінити себе гідно та адекватно. Що люди роблять із синдромом самозванця? Як реагують на нього, та що радить робити психологиня Анна Мельник?

Синдром, або ще його називають, феномен самозванця — це психологічний стан, при якому людина сумнівається у своїх навичках, талантах чи досягненнях, а також боїться, що її викриють як «шахрая». Для таких осіб притаманна впевненість, що все чого вони досягають, трапляється випадково або буцімто за збігом обставин. Є сильний страх, що інші зрозуміють,  що людина не та,за кого себе видає.

Вперше термін використали Пауліна Кленс та Сюзанна Аймс  у статті 1978 року «Феномен самозванця у високопоставлених жінок: динаміка та терапевтичне втручання». Вважалось, що успішні жінки схильні до цього феномену через низку факторів: гендерні стереотипи, невтішна сімейна динаміка, невпевненість у собі та культура атрибуції. Попри постійні зовнішні докази, їм все одно не вистачало внутрішнього визнання своїх досягнень. Однак попри перші дослідження, з часом визнали, що синдром самозванця може однаково виявлятися як у жінок, так і чоловіків абсолютно різного статусу та фінансового становища.

Згідно з дослідженням Journal of General Internal Medicine 2020 року, 9-82% людей відчувають синдром самозванця. У деяких симптоми є впродовж обмеженого часу, наприклад, у перші кілька тижнів нової роботи. В інших вони можуть супроводжувати роками. Симптомами цього синдрому може бути не лише приниження власних досягнень або оманлива думка, що все досягається виключно завдяки фортуні, а також  такі неоднозначні ситуації, коли людина не хоче приймати компліменти та, як результат, заперечує, якщо її хтось хвалить. Не менш поширеним симптомом є постійне очікування провалу, немов нема будь-якого шансу на успіх на потенційне існування. При цьому будь-яка помилка чи критика сприймаються дуже складно. Людина може з легкістю збитись з ритму життя на кілька днів, якщо хтось зробить їй зауваження чи вкаже на помилку. 

Типи людей з феноменом самозванця, які виділяє лікарка Валері Янг

Лікарка Валері Янг виділила 5 типів людей з феноменом самозванця, розділивши їх по групах. Далі про наступні категорії, а також поради як кожній з них подолати проблеми з власним неусвідомленням своїх досягнень.

Експерти: такі люди не відчувають задоволення після завершення завдання, поки не переконаються, що знають абсолютно все. Час, витрачений на пошук інформації, може утруднити виконання завдань і проєктів.
Як позбутись синдрому самозванця експертам: Прагнення розширити свій набір навичок, безсумнівно, може допомогти досягти професійних успіхів та зберегти конкурентоспроможність на ринку праці. Але тенденція до нескінченного пошуку інформації також може бути формою прокрастинації. Варто практикувати своєчасне навчання. Це означає набувати навички, коли вони вам потрібні, наприклад, якщо ваші обов’язки змінюються, а не накопичувати знання для помилкового комфорту.

Перфекціоністи: відчувають високий рівень занепокоєння та сумнівів особливо коли ставлять перед собою недосяжні цілі. Перфекціоністи зосереджуються на тому, що вони могли б зробити краще замість того, щоб святкувати свої досягнення.
Як позбутись синдрому самозванця перфекціоністам: Варто навчитись спокійно ставитись до своїх помилок, розглядаючи їх як природну частину процесу. Крім того, необхідно пересилити та змусити себе діяти, перш ніж ви будете готові. Тобто не очікувати місяцями «ідеального часу», який зазвичай ніколи не настає, а просто почати діяти, повторюючи собі, що ніяка робота не може бути зроблена бездоганно.

Генії: природжені генії швидко і легко опановують нові навички, але при цьому вони можуть відчувати сором і слабкість, зіткнувшись з надто важким завданням. Їм складно усвідомити, що кожному потрібно щось робити, щоб досягти якихось цілей, тому вони й уникають складних задач.
Як позбутись синдрому самозванця геніям: варто спробувати побачити себе в «незавершеній роботі». Щоб домогтися великих результатів, потрібно вчитися протягом усього життя і розвивати навички. Замість того, щоб лаяти себе, коли ви не досягли високих показників, визначте конкретні мінливі моделі поведінки. Так ви зможете поліпшити їх з часом та навчитись контролювати нав’язливі думки про те, що вже краще нічого не робити, ніж робити щось, що не вдається зробити одразу.

Індивідуалісти: їх ще називають солістами, бо вони надають перевагу роботі наодинці. Такі люді побоюються, що звернення за допомогою трактуватиметься як некомпетентність. Вони навіть навмисно можуть відмовитись від допомоги, аби продемонструвати власну гідність.
Як позбутись синдрому самозванця індивідуалістам: слід нарешті зрозуміти, що просити допомогу не означає показувати себе слабким. Добре бути незалежним, але не коли ви відмовляєтесь від допомоги, вважаючи, що вона принижує вашу цінність. Наставництво молодших колег або волонтерство можуть стати чудовим способом аби зрозуміти, що коли ви самі допомагаєте, то не стаєте від цього менше поважати інших.

Супергерої: часто досягають успіху завдяки надмірним зусиллям та «трудоголізму». Це може призвести до вигорання, що у свою чергу впливає на фізичний і психічний стани та відносини з іншими людьми.
Як позбутись синдрому самозванця супергероям: трудоголіки-самозванці насправді залежні від підтвердження, яке приходить у процесі роботи, а не від самого результату. Варто почати привчати себе уникати зовнішнього підтвердження своїх досягнень. Ніхто не повинен мати над вами владу, яка зможе змусити вас почувати себе краще чи гірше — навіть керівник/ця, коли схвалює ваш проєкт. Також слід навчитись перестати сприймати конструктивну критику на свій рахунок.

Краще звернутись до спеціаліста, перш ніж вдаватися до самостійного медикаментозного «лікування» цього синдрому. У більшості випадків, які не є критичними, люди можуть самостійно впоратись зі симптомами феномену. 

Як журналіст(к)и справляються з синдромом самозванця?

Ми розпиталися у теперешніх та майбутніх журналістів, що роблять для того, щоб справитися з синдромом самозванця. Ось що вони розповіли:

«Мені допомагали люди, які мене оточують. Я весь час вважала,  що я нічого не варта і взагалі нічого не вмію, а свої навички у зйомці та монтажі не вважала своєю сильною стороною, бо думала, що кожен так вміє. Люди, які мене оточують (друзі, хлопець, знайомі) змусили мене зрозуміти, що це не так. Почали мене просити познімати їх, змонтувати якісь ролики й мотивували слова “Так, як ти, точно ніхто не зробить, у тебе це по-особливому” і з часом якось я почала усвідомлювати свою цінність», — каже студентка факультету журналістики Анастасія Дехтярук.

Головна редакторка газети «Галицький Кореспондент» Тетяна Соболик навпаки зазначає, що на початку на неї впливало знецінення дочки, чоловіка, колег, друзів: «Потім я дивилась на цих людей і думала “Хто ці люди? Що вони зробили? Чи виходить в них робити так само?”. Це ж не експерти тебе знецінюють, а люди, в яких самих не краще, в них або гірше, або вони взагалі нічого не роблять. Тому треба дивитись на тих, хто робить краще та не звертати уваги на тих, у кого у самих нічого не виходить. Завжди є два варіанти: сісти й нічого не робити, або сісти й вчитись. Я розуміла, що в мене не все ідеально, тому я сідала й вчилась. Вірила, що в мене виходить краще і працювала далі. Однак не до кінця з цим синдромом справилась, щодня з ним борюсь, бо є віддача. Люди дякують, пишуть, підтримують. Це основне, коли ти бачиш, що твоя робота комусь потрібна».

А ось, що каже журналіст Вінницької агенції журналістських розслідувань Владислав Боднар: «Іноді, коли зроблю щось класне, то мені здається що я десь не дотягую. Хочеться завжди бути кращим, хоча, хтось може зі сторони сказати, що все окей, ти молодець, а ти будеш все одно не погоджуватись з цим. Я така людина, що мені дуже необхідно, щоб мене не захвалювали, а просто підтверджували мої досягнення. Навіть трішки і я вже заспокоююсь. А ось  недооцінюєш  ти власні досягнення тоді, коли нема підтримки, коли ніхто не скаже “вау”. Якщо такого немає взагалі, то завжди будеш сумніватись, думати, що щось не так. Так що, відповідаючи на питання, зброєю проти цього синдрому є те, щоб якась людина якій я довіряю, чітко на конструктивно висловилась, що у мене вийшло добре. Якщо такого немає, то тоді й починаються сумніви».

Поради з подолання синдрому від дипломованої психологині Анни Мельник

«Цей синдром приносить людині дискомфорт у реалізації своїх професійних можливостей. Тому тим, хто має амбіційні цілі та бажання, вартує подумати над тим, щоб зменшити вплив цього синдрому», зазначає Анна.

  1. Цінуйте відгуки про свою роботу та зосереджуйтесь на них.
  2. Аналізуйте свої навіть найменші кроки та шлях до успіху.
  3. Будьте немов суддя та наводьте всі «за» та «проти» своїх думок.
  4. Не тікайте від тривоги чи страху, а створюйте коригуючу поведінку та робіть все навпаки як ви звикли (приймаємо тривогу та йдемо у ситуації, які лякають; дозволяємо собі помилятись та чогось не знати; більше говоримо від «Я», менше читаємо матеріали колег та не порівнюємо себе з ними).
  5. Дозволяйте й іншим людям помилятися та бути неідеальними, не одягайте на них етикетки.

 

[mistape]

Читати також

error: Копіювати не треба :)