Ті, хто прагне створювати матеріали на історичну тематику, можуть не лише брати коментарі істориків та історикинь, а й самостійно опрацьовувати джерела. Читальні зали українських архівів сьогодні відкриті для всіх, хто потребує інформації задля задоволення особистих чи професійних потреб. Щоправда, пандемія внесла свої корективи в порядок звернення до таких установ. Отримати доступ до бажаного архіву, незважаючи на будь-яку мінливість сучасності, вам допоможе покроковий порадник.
Крок 1. Переконайтесь, що це вам справді потрібно
Кожен, хто працює з архівними джерелами, певною мірою ризикує винайти велосипед. Аби не втрапити в цю пастку , варто попередньо ознайомитись із публікаціями з тематики, якою цікавитесь, та поспілкуватись із експертами. Цілком можливо, що документ, із яким ви хочете працювати в стінах архіву, фахівці вже ввели до наукового обігу. Лише озброївшись інформацією про наявні доробки науковців, можна вирушати в архів. Метою вашого візиту може стати як опрацювання джерел для написання унікального матеріалу про досі невідому подію чи особу, так і пошук інформації, що проілюструє певну думку чи явище. Застерігаємо! Фонди архівів зберігають чимало подекуди курйозних чи навпаки шокуючих історій. Зайшовши в архів з певною метою, можна піти звідти з десятком нових ідей та сюжетів.
Крок 2. Визначіться, в який саме архів потрібно звертатись
Сьогодні в Україні функціонує дев’ять центральних державних архівів. Перші три містять документи вищих органів влади від Середньовіччя. Проте верхня хронологічна межа та територіальне охоплення відрізняються.
- Центральний державний історичний архів України у Києві зберігає документи про діяльність установ Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії до революції 1917 року.
- Центральний державний історичний архів України у Львові містить справи, створені до встановлення радянської влади на заході України . Територіально архів охоплює діяльність установ Галицько-Волинського князівства, Австро-Угорської держави тощо.
- Центральний державний архів вищих органів влади та управління України об’єднує справи, що стосуються всього періоду існування СРСР.
- Центральний державний архів громадських об’єднань містить документи політичних партій, організацій, рухів від початку ХХ ст. і до сьогодні.
Решта центральних державних архівів є спеціалізованими:
- Центральний державний науково-технічний архів України допоможе пролити світло на історію спорудження великих заводів, портів, електростанцій чи метрополітену протягом ХІХ-ХХ ст. Також тут можна віднайти особові фонди відомих науковців.
- Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України хронологічно охоплює документи ХVІІІ-ХХ ст. Саме тут можна відшукати все про літературне та мистецьке життя, діяльність театрів та видавництв, переглянути особові фонди діячів культури.
- Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г.С. Пшеничного зберігає матеріали від середини ХІХ століття до сьогодення.
Відносно молодими є два створені в 2007 році архіви:
- Центральний державний архів зарубіжної україніки об’єднує документи, що були створені за кордоном або в різні історичні періоди вивезені за терени України, але сьогодні повернуті їй.
- Центральний державний електронний архів України. Його фонди зберігають лише електронні документи, що ніколи не видавались в друкованому чи рукописному вигляді.
Крім того, існують відомчі архіви як-от Галузевий державний архів Служби безпеки України чи Галузевий державний архів Міністерства оборони України. А також кожна область має власну архівну установу, розташовану в обласному центрі. Зазвичай у їхніх назвах фігурують географічні орієнтири, як наприклад, Державний архів Київської області. Важливо зазначити, що нерідко трапляються винятки в комплектуванні архівних фондів. Найчастіше вони спричинені даруваннями колекцій. Тому критично важливо перевірити за путівником, чи точно певний архів може запропонувати вам потрібне. На радість, довідники-путівники є оцифрованими.
Крок 3. Наберіться терпіння — лабіринт обов’язково має вихід
Визначитись із установою — означає забезпечити собі 50% успіху. Надалі ж необхідно отримати бажаний документ. Для цього вам потрібно визначитись ще й з номерами фонду, опису та конкретної справи. Із фондом допоможе путівник, а далі рекомендуємо звернутись до каталогів, тематичних та географічних покажчиків. Звичайно, вони не завжди досконалі. Тому, якщо пошук не дає результатів — сміливо замовляйте описи фондів та переглядайте їх “вручну”. Не варто забувати, що цілком нормально просити про допомогу на цьому шляху. Вам можуть допомогти як фахівці, котрі добре обізнані з темою, так і безпосередньо працівники архіву.
Крім того, існують технічні деталі, на які потрібно звернути увагу, щоб оптимізувати вашу роботу:
- Найперше — вам обов’язково потрібно буде пройти процес реєстрації та отримати дозвіл на опрацювання певних документів. Для цього знадобиться документ, що посвідчує вашу особу.
- У більшості архівів замовити одночасно можна лише 10 справ.
- Зважаючи на карантинні обмеження, в усіх установах необхідно завчасно записуватись для відвідин читальної зали.
- Для копіювання документів чи фотофіксації потрібен окремий дозвіл і далеко не з усіма документами це можна робити.
Крок 4. Озбройтеся критичним підходом
Важливо розуміти, що будь-якому архівному документу не можна повністю довіряти. Джерела обов’язково потребують перевірки на достовірність, оскільки на зміст певного документа неодмінно впливають його автори. Журналісти, що працюють в архівах, як і науковці, мають співставляти одне джерело з іншими, розглядати його в контексті історичного періоду.
Робота в архіві часто буває кропіткою й тривалою, втім, аналітичний матеріал, що може народитись в результаті, буде того вартий. Тексти для медіа, базовані на архівних джерелах, сприяють усуненню міфів та дезінформації з інфопростору. А відтак мають неабияку суспільну користь.
Авторка: Юлія Ольхова. Коректорка: Діана Підбуртна
