Залишитись не можна покинути

Тетяна Трощинська працює у сфері медіа вже 29 років. Вона тренерка з комунікативних та медіа-навичок, головна редакторка та членкиня редакційної ради «Громадського радіо». Яким був її шлях у журналістиці? Що змушує її радіти та засмучуватись під час роботи? Як уникнути професійного вигорання? Та що варто знати тим, хто хоче працювати у медіа? Оксана Мамченкова 9 грудня провела онлайн-інтерв’ю з Тетяною у рамках проєкту «Лишаюсь у професії»*. Найцікавіше у статті.

ПЕРШІ КРОКИ

Та журналістика, якою зацікавилась Тетяна у 8-му класі, відрізняється від тієї, якою вона займається зараз. Будь-хто, хто зацікавиться журналістикою в ранньому віці, отримає зовсім інший напрямок в процесі розвитку своєї кар’єри, аніж той, що обрав на початку. Багатьом здається, що для журналістики досить уміння гарно писати твори. Так думала і сама Тетяна, але, на жаль, це не так.

«Твір
це завжди сприйняття і наше усвідомлення чогось, наші рефлексії. Журналістика це спроба поєднати свої власні рефлексії, але пам’ятати про те, що в тебе є авдиторія зі своїми інтересами.  Що у тебе є герой чи героїня зі своїм баченням, своїми інтересами або ціла група героїв», зазначила Тетяна.

За словами Тетяни, до слова «місія», вона ставиться без іронії, тому що, якщо воно пропущене крізь себе, то воно цілком правомірне і має право на існування. На її думку, всі журналісти місійні люди, які не позбавлені бажання когось чомусь вчити і навчати, але цей процес має бути в міру.

«Журналісти мають певну відповідальність: за критичне мислення людей, за повагу у суспільстві, за відносини у суспільстві, за норму в соціологічному значенні, за те, що є «добре», а що «погано», і як це сприймається нашою авдиторією, наголосила Тетяна і додала: «Ми не можемо виключати психологію сприйняття, оскільки це людський фактор частково сприймати за норму те, що бачимо по телебаченню, в інтернеті, чуємо по радіо тощо. Тому журналісти відповідальні за ненависть, яку можуть розпалити, та за повагу, що допоможе стабілізувати суспільні відносини. Своєю роботою журналісти створюють тло, на якому панує ненависть або взаємоповага та дискусія. Це позиція на основі діяльності «Громадського радіо»».

ФІДБЕК І ПОРЦІЯ ЩАСТЯ

Через специфіку фінансування «Громадського радіо», в команді працюють дуже мультизадачні люди, тому, за словами Тетяни, через брак часу не завжди є змога щоденно переглядати фідбек від авдиторії. Зараз у команді є СММменеджерка, що контролює цей процес, але найбільше Громадське Радіо вдячні тим слухачам, що пишуть листи в конвертах.

«У нас колись була кампанія на Спільнокошті, коли нам в конверті підтримку надіслала пенсіонерка. Вона написала, що їй 83 роки, вона колишня вчителька. Вона прислала дуже велику суму, якщо я не помиляюсь, це було півтори тисячі гривень. Це величезна сума. Вона написала, що вона зі своєї пенсії тривалий час збирала ці гроші, але надіслала їх нам, бо вона самотня, у неї дуже обмежене коло спілкування, і «Громадське радіо» це її улюблений співрозмовник», розповідає редакторка. 

Це найзворушливіший фідбек, якого чекає редакція «Громадського радіо». Проте реакція слухачів не обмежується лише позитивними моментами, і це нормально, на думку Тетяни.

«Але головне коли люди знаходять можливість допомогти команді у розв’язанні цієї проблеми. Буває фідбек, який навіть не можна назвати зворотним зв’язком, адже всі люди різні, у кожного своє сприйняття того, що відбувається у світі. Менеджерка «Громадського радіо» відповідає на всі зауваження, які є конструктивними, але якщо деструктивне, то спілкування з такою людиною припиняється», резюмує Тетяна.

Ведення ефірів, розмови з людьми та інтерв’ю — це те, що приносить найбільше задоволення у професійній діяльності Тетяни.

«Це може бути інтерв’ю з суперзіркою, але це одноразове задоволення. Безумовно, це добре: для розвитку, для слави, для самої зірки тощо. Але системне задоволення – це розмова, яка може на щось вплинути, допомогти авдиторії. Це має бути тема, яка щось змінить», зазначає Тетяна.

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ, АБО КОЛИ ПОТРІБНА ПЕРЕРВА

На шляху професійного життя головної редакторки «Громадського радіо» не було повного вигорання, після якого варто було б все покинути та піти. Але був період, коли потрібна була пауза.

«Я доходжу до висновку, що для людей періодичне вигорання є частиною їх єства.… У нас в кожного, очевидно, своя особливість внутрішньої динаміки та свого темпоритму, можливо, темпераменту….Тому звісно це веде часом до вигорання», розповідає Тетяна.

Вигорання у Тетяни виникло не від журналістики, а від викладацької діяльності. Вона зрозуміла, що не має змоги викладати для людей, від яких не має зворотного зв’язку та які не прагнуть чомусь навчитися. Тому стала тренеркою з комунікативних та медіа-навичок.

«Щодо перерви в журналістській діяльності, вона знадобилась у 2009-му році, коли в Україні було багато російського менеджменту в журналістиці. Крім того, знадобилась пауза для того, щоб збагатити знання. Вона тривала до 2013-го року», зазначає Тетяна. 

Журналістика та телебачення стало вільніше, переросло у, так би мовити, польову журналістику. Тетяна працювала контент-менеджеркою і розшифровувала матеріали інших журналістів важливі, живі речі. Це був момент переходу від залізобетонної вилизаної журналістики до не прилизаної живої.

ЯК СТАТИ ЧАСТИНОЮ МЕДІА

Перше, що потрібно для себе — це визначити хочете ви бути відомим чи бути журналістом. Якщо ви хочете, щоб вас знали люди, то ви можете відкрити свій канал на YouTube, створити блог у соціальних мережах. Так, це дає вільний доступ до авдиторії, але журналістика для цього не потрібна. 

Якщо ж відповідь на перше питання ТАК, то наступним буде: «Що я можу дати людям?». Потрібно усвідомити, що все населення планети не обов’язково стане активним слухачем ваших дописів чи матеріалів. Важливим є те, про що саме ви хочете донести, і чому люди мають це сприймати. 

Відповівши на друге питання, Тетяна радить відповісти на ще два: «Що ще я можу додати до своїх професійних навичок? У чому я можу бути експертом?». Це важливо для подальшого професійного розвитку. Відповівши на всі питання, можна починати рухатись в обраному напрямку навчання, стажування, перші спроби стати частиною медіа тощо. 

«Громадське радіо», за словами редакторки, завжди підтримує стажування і позитивно ставиться до початківців. Хоча, у зв’язку з карантином, діють певні обмеження, оскільки навантаження на команду зросло через пандемію, тому у спеціалістів не завжди є можливість курувати початківців. Основними моментами під час проходження стажування є інтерес до журналістики та бажання працювати. В іншому випадку, наголошує Тетяна, немає жодного сенсу в проходженні стажування в «Громадському радіо».

*«Лишаюсь у професії» проєкт, заснований Премією імені Георгія Ґонґадзе спільно з виданням «Детектор медіа». Щомісяця відомі діячі сфери журналістики долучаються до проєкту та розповідають, чому щодня обирають бути частиною медіасвіту, як долають труднощі та які виклики приймають в професійній діяльності.

Переглянути запис розмови можна за посиланням.

[mistape]

Читати також

error: Копіювати не треба :)