«Моя бабуся вже не просто людина. Вона прикметник», — сказав Олександр Вріланд, онук журналістки у галузі моди Діани Вріланд. Ексцентричний образ Діани використовують у мистецтві, а її внесок у Harper’s Bazaar і Vogue згадують як змінотворчий. Вона давала поради щодо стилю Жаклін Кеннеді та «відшукала» декількох всесвітньо відомих моделей та акторів. Розповідаємо про життя французько-американської журналістки Діани Вріланд.
«Коли я думала про себе, мені хотілось себе вбити»
Діана Вріланд, до шлюбу Дальзіель, народилась у Парижі в родині світської левиці та біржового брокера. У розпал Першої світової війни разом з батьками емігрувала до США. Дальзіелі жили у Нью-Йорку. Діана та її сестра Олександра відвідували приватну школу Брірлі. На відміну від сестри, Діана не завершила навчання. Натомість вона навчалась балету у Михайла Фокіна, російсько-американського хореографа. Його вважають засновником сучасного класичного балету. За словами Діани, Фокін навчив її «тотальній дисципліні», якої їй раніше бракувало. Пізніше Діана виступала у балеті «Гавот» разом з Анною Павловою.
Журналістку не вважали «типовою» красунею. За словами її племінниці Емі-Лу Астор, Діана переживала через свій начебто надто великий ніс. У біографічному кіно «Око повинно подорожувати» зазначають, що журналістка мала складні стосунки з матір’ю, яка вважала її бридким каченям.
«Я була найбридкішим створінням у світі. Коли я думала про себе, мені хотілось себе вбити».
Сказала Діана Вріланд про себе у 1977 році.
З роками журналістка змінила свою точку зору. «Перетворіть свої недоліки в особливості. Якщо ви високі, будьте ще вищі — носіть підбори. Якщо у вас довга шия, пишайтеся нею, не намагайтесь її приховати. Якщо у вас довгий ніс, тримайте його високо та зробіть своєю відзнакою». Діана Вріланд «відшукала» декілька акторок та моделей, зовнішність яких не вважалась традиційно красивою у 50-х та 60-х роках. Серед них Лорен Беколл, Еді Седжвік та Твіггі, які стали всесвітньо відомими.«Усі з її успішних протеже — від дизайнерки спортивного одягу Каролін Шнурер у Harper’s Bazaar до Поллі Меллен та Грейс Мірабелли у Vogue, до Андре Леона Таллі з Інституту костюмів — говорять про співпрацю з нею так, ніби вони отримали божественну благодать», — пишуть Vanity Fair.
Діана Вріланд, фото Вільяма Актона
Журналістика знайшла її сама
Коли Діані Вріланд виповнилось 19 років, її фото з’явилось у журналі Vogue. Проте працювати у «модній» журналістиці вона почала лише через чотирнадцять років. До цього вона встигла вийти заміж та відкрити власний магазин білизни у якому, за словами Діани, Волліс Сімпсон придбала нічну сорочку для першої зустрічі з Едуардом VIII, колишнім королем Великої Британії.
«Я провела чудове життя у Європі до того, як розпочала роботу у Harper’s Bazaar у 1936 році. Я мандрувала, бачила гарні місця, зустрічала чудові літні дні, приділяла багато часу дослідженням та читанню», — Діана Вріланд.
Після повернення Вріландів з подорожей Європою до Нью-Йорка, Діану помітила Кармел Сноу, головна редакторка Harper’s Bazaar. Ввечері Діана танцювала в одному з готелів міста, а зранку їй зателефонували й запропонували посаду колумністки. Діана погодилась, бо був потрібен заробіток.
«Потреба у фінансах була рушійною силою її життя. Вона ніколи серйозно до цього не ставилась. Просто заробляла на життя практично до дня своєї смерті», — Стівен Джамайл, бізнес-партнер Діани, з яким вона відкрила справу у віці близько 80 років.
«А чому б вам не…?», Harper’s Bazaar й Vogue
Колонка Діани у Harper’s Bazaar називалась «А чому б вам не…?». Один із найпопулярніших матеріалів мав назву «Чому б вам не помити біляве волосся вашої дитини вивітреним шампанським, як це роблять у Франції?». Такі статті знаходили відгук в авдиторії, бо були певним антидотом від депресивних повоєнних настроїв. Пізніше Діану Вріланд підвищили, вона була редакторкою, проте не головною. Журналістка отримувала маленьку зарплатню. Керівну роль після Кармел Сноу зайняла не вона. Вріланд звільнилась з Harper’s Bazaar та влаштувалась до Vogue.
У Vogue Діану Вріланд цінували за креативний підхід та унікальність. Зі сторінок журналу почали зникати рецепти. Натомість з’являлись яскраві матеріали, які нормалізували те, що жінки можуть працювати та займати високі посади, мати «незвичну» зовнішність і пишатись цим. Проте експерименти, як-от зйомки в екзотичних країнах, вимагали фінансування. У той час разом з Діаною працював інший редактор, котрий, подібно до неї, завжди кипів «дорогими ідеями». Комусь треба було піти. І ця «хтось» стала Діана Вріланд. Її звільнили.
«Мені було лише 70 років, що я повинна була зробити, піти у відставку?!»
Після звільнення з Vogue Діана працювала консультанктою в Інституті костюмів музею мистецтва Метрополітен й організувала близько дванадцяти виставок. Вона прагнула перетворити виставки із науково-нудних на захоплюючі для всіх аудиторій. За словами сина Діани, музей їй подобався тим, що там були реальні костюми, а не лише фото, як у журналах. Вона працювала майже до смерті.
«Бачення! В неї було бачення!»,
Маноло Бланік, іспанський дизайнер та засновник бренду взуття, про Діану Вріланд.
У 1984 році Діана Вріланд написала автобіографію D.V. До цього, у 1980, вийшла книга з її цитатами Allure. До її образу звертались у стрічках «Погана слава», «Я спокусила Енді Воргола», «Вонгу Фу, із вдячністю за все! Джулі Ньюмар» та інших. У 2011 році про неї вийшов документальний фільм «Діана Вріланд: око повинне подорожувати».
Ілюстрація та текст: Марії Кудіної
